Вестибулярний синдром у собак: периферичний симптоми та лікування

Патологічне ураження нервової системи у собак, пов’язане з неправильною роботою вестибулярного апарату та порушенням координації рухів називають вестибулярний синдром. Симптоми, виявлені на ранніх стадіях, дозволять вчасно розпочати лікування та не запустити захворювання, яке особливо небезпечне для літніх тварин.

Зміст

  • 1 Форми захворювання
  • 2 Провокуючі фактори
  • 3 Симптоми патології
  • 4 Способи діагностики та лікування
  • 5 Прогноз відновлення
  • 6 Профілактичні заходи

Форми захворювання

Вестибулярний апарат формується з безлічі структур, що розташовуються в середньому та внутрішньому вусі, головному мозку, які в комплексі забезпечують підтримання поз та положення тіла в цілому. При різних локалізаціях ураження ветеринари умовно виділяють два типи захворювання

  1. Периферичний вестибулярний синдром – відносно рідкісний різновид, пов’язаний з ураженням периферичної нервової системи та дисфункцією внутрішнього вуха.
  2. Центральний вестибулярний синдром – більш важка патологія ЦНС, при якій з’являються порушення функцій самого вестибулярного апарату та інших систем, що загрожують інвалідністю тварини і навіть летальним результатом.

Крім того, існують запальна, травматична, токсична, метаболічна, ідіопатична форми патології. Остання може бути вродженою чи старечою і з’являється без специфічних причин. Інші назви сформовані відповідно до тих причин, що призвели до порушення.

Провокуючі фактори

Серед причин, що провокують розвиток вестибулярного синдрому, у собак виділяють

  • попередні важкі черепно-мозкові травми;
  • запалення середнього чи внутрішнього вуха;
  • порушення синтезу гормонів (дефіцит тіаміну);
  • безконтрольне застосування антибіотиків на основі аміноглікозидів (амікацину, неоміцину, геоміцину, які через низьку ціну деякі собаківники використовують при самолікуванні);
  • менгоенцефаліт;
  • новоутворення внутрішнього вуха (кісти, поліпи, пухлини);
  • надмірне використання препаратів для чищення вух;
  • аутоімунні процеси, через які організм «атакує» власні нервові тканини.

На замітку! Захворювання може розвиватися у собаки будь-якої статі, віку та породи. Але найчастіше діагноз ставлять доберманам, кокер-спаніелям, біглям, німецьким вівчаркам, фокстер’єрам та тер’єрам Тибету.

Вестибулярний синдром у собак

Симптоми патології

Симптоми периферичного та центрального вестибулярного синдрому ідентичні. Визначальними будуть

  • порушення координації рухів (дезорієнтація, спотикання та падіння на рівному місці, «борсання» на підлозі, нестримне ходіння по колу)
  • безпричинний видимий нахил голови у напрямку вогнища ураження (при розвитку патології з одного боку);
  • посмикування очних яблук (вертикальний ністагм).

Важливо! Собаководи можуть сприймати деякі із зазначених варіантів поведінки вихованця як запрошення пограти і не поспішають зробити обстеження. Це серйозна помилка, яка може коштувати вихованцю життя.

Серед інших симптомів можливі

  • запаморочення, особливо інтенсивно виявляються у літніх тварин, які встають насилу або взагалі не в змозі це зробити;
  • часткова втрата слуху (відсутність реакцію команди);
  • поява судом, рясної слинотечі, блювоти;
  • параліч лицьових м’язів;
  • відсутність інтересу до їжі, справлення природних потреб під себе (при занедбаних стадіях).

Ветеринар оглядає собаку

Способи діагностики та лікування

При перших симптомах вихованця важливо показати кваліфікованому ветеринару. Для правильного діагнозу знадобиться карта з історією хвороби собаки та низка діагностичних досліджень

  • аналізи сечі та крові;
  • рентген-діагностика, щоб оцінити стан середнього та внутрішнього вуха;
  • МРТ, КТ, щоб досліджувати наявність структурних змін головного мозку;
  • тести визначення реакції нервової системи на дію подразників;
  • вушний зішкріб;
  • УЗД-діагностика внутрішніх органів;

Лікування вестибулярного синдрому підбирається з урахуванням причин, що провокують патологію. Для ідіопатичної форми (вродженої чи старечої) специфічне лікування досі не розроблене. Ветеринар може тільки підібрати медикаменти, що полегшують стан тварини, а симптоми захворювання часто скорочуються через 72 години після появи, вже через тиждень собака може самостійно пересуватися, але зберігається ймовірність повторного прояву патології.

Вестибулярний синдром у собак

Залежно від інших причин можуть використовуватись такі варіанти лікування

  • При запальних процесах, пов’язаних з інфекціями, застосовуються антибіотики широкого спектра дії.

Важливо! При отіті категорично не можна використовувати для собаки ототоксичні препарати з аміноглікозидами (антибіотики, хлоргексидин).

  • При виявленні онкологічних патологій призначається хірургічне втручання або курс хіміотерапії.
  • При ендокринних порушеннях (гіпотиреозі та ін.) застосовується замісна терапія.
  • Як додатковий підтримуючий засіб – фізіотерапевтичні процедури.

Вчасно поставлений діагноз і грамотне лікування дозволяють стабілізувати стан собаки вже на 2-3-й день, а через 14 днів значно більшою мірою позбавитися нахилу голови. Щоб уникнути рецидивів, не можна припиняти лікування при перших видимих ​​поліпшеннях стану. Ступінь і час відновлення можуть змінюватись від кількох тижнів до кількох місяців, а у деяких тварин на все життя залишається незначний нахил голови.

Прогноз відновлення

Позитивний прогноз на повне одужання стосується лише молодих цуценят з несформованим вестибулярним апаратом, який ще зможе пристосуватися до життя. Для дорослих особин висока ймовірність, що залишкові наслідки патології залишаться до кінця життя і господареві доведеться забезпечити вихованцю постійний догляд, особливо на пізніх стадіях, коли собака більшу частину часу залишається знерухомленою. У найбільш тяжких випадках (особливо при центральній формі патології), коли тварина практично перетворюється на «овоч», ветеринар запропонує оцінити доцільність лікування і, можливо, вибрати евтаназію як метод позбавити тварину такого існування.

Собака в листі